В’єхань

   Першим відомим поселенням на березі нашої річки Терн вважається літописний В’єхань. Місто-фортеця В’єхань згадується в Іпатіївському літописі при висвітлюванні подій 1147 року. Розповідається, що князь Гліб Юрійович із союзниками та половцями підійшов до «города» Виря і хотів підкорити його собі. Однак Вир не здався і відповів, що їхній князь Ізяслав Мстиславович. Те саме відповіли загарбникам і жи­телі сусіднього В’єханя, які теж відбились від нападни­ків.

  «…и ?тоудоу идоша къ Вь?ханю . и томоу не оусп?ша ничтоже а ?тоуда идоша к Попашю . тоу приде к ним? Из?славъ Дв?двичь . и бишас? и вз?ша Попашь . и в то верем? . приде къ Из?славоу в?сть . къ Мьстислаличю ?же Бь?хань . инии городи ?билис? а Попашь вз?ли…» – так розповідав  про ті події древній рукопис.

    В середині 19 століття І. Д. Бєляєв припустив, що В’єхань знаходилась у верхів’’ї Сули, трохи далі на південний захід від стародавнього Виря (сучасне Бі­лопілля). Далі Філарет (Д. Г. Гумілевський) уточнив місцезнаходження В’єханя, порівнявши його з Деха-нівським (Леханівським) городищем на р. Терн, яке згадувалось у документах за 1638 та 1642 роки. Ця локалізація В’єханя пізніше була підтримана вченим П. В. Голубовським і нині закріпилась в науці. Тобто офіційно вважається, що саме фортеця В’єхань зна­ходилась в нинішньому селі Городище, Недригай­лів­ського району, Сумської області. Залишки городища неодноразово досліджувались відомими археологами: В. Г. Ляскоронським та Ю. Ю. Моргуновим. Проте, прямих доказів, що це була саме В’єхань, ними не приводиться. І, якщо припущення Д. Г. Гумілевського (Філарета) виявляться хибними, то наше Городище і В’єхань можуть історично «розійтись». Однак, В’єхань чи не В’єхань, а городище тут було. Вста­новлена нижня дата існування даного поселення припадає на кінець XI століття. Саме прадавнє горо-дище знаходилось у заплаві на правому березі Терну і мало площу близько 3,5 гектара. Укріплення мало потужний кільцевий вал висотою близько 6 метрів та рів шириною до 10 метрів. Загальна площа посе­лення сягала близько 50-ти гектарів. При обстеженні городища знайдено чимало давньоруської (XI – XIII ст.) гончарної кераміки, уламки стріл та наконеч­ники списів. Серед більш значних археологіч­них знахідок – унікальна, висяча, свинцева печатка Володимира Мономаха.

  Назва В’єхань нетипова для слов’янських поселень, і дійсно, походження її на сьогоднішній день не вста­новлено. Однак на прикладі подібних назв міст, та­ких як Рязань чи Казань, можна припустити, що міс­то-фортеця В’єхань була в складі Великої Булгарії, і мабуть, мала однойменну назву з річкою, яку нині на­зивають – Терн. Річ у тім, що закінчення «- ань» бук­вально означає – вода. І назви річок – Лопань, Ку­бань, Есмань чи Тяшань, однозначно вказують на приналежність до однієї культури і мають саме давньобулгарське походження. До речі, дві останні річки протікають у північних районах нашої області, а село Червоне, що знаходиться недалеко від Глухова, ще зовсім недавно мало таку ж назву, як і річка, на бе­регах якої воно розташоване – Есмань.

   Полтавський історик В. Н. Жук в своїх нарисах «Із сивої давнини…» трохи піднімає вікову завісу цієї минувщини нашого краю і дає змогу зазирнути в ті далекі часи.

     З кінця першої чверті VII століття нашої ери й до утворення Київської Русі в середині IX століття на території від Дону, Волги та Кубані на сході, а на за­ході до Дністра (іноді кочів’я сягали й до Дунаю), від Чорного та Азовського морів на півдні, до меж май­бутньої Чернігово-Сіверщини на півночі включно, іс­нувало багатоплемінне ранньофеодальне державно-політичне об’єднання Велика Булгарія (Велика Бол­гарія), а потім Чорна Булгарія (Чорна Болгарія). Най­більшого розквіту Велика Булгарія набула за хана-володаря Кубрата (або Курбата, ще Крума), який самостійно правив цією державою з 620 року майже до кінця 60-х років VII століття. Вже в ті далекі від нас часи правитель Великої Булгарії, володар наших земель, користувався тризубом, як особистим знаком влади. Як не дивно, але через багато віків тризуб знову став головним символом нашої держави – ма­лим гербом. Та після смерті хана Кубрата розпоча­лася міжусобна боротьба між п’ятьма його синами і, в решті решт, Велика Булгарія ослабла і розпалася, а на її руїнах виникла нова держава – Чорна Булгарія з центром у Києві. Вже до середини IX ст. Чорна Бул­гарія відступила за Дніпро, на Лівобережжя з центром у Чернігові (Караджарі), або у Пу­тивлі (Хорисдані, Батавілі). А на Правобережжі утворилась Київська Русь. 

   

   Путивль-Батавіл відігравав тоді значну роль, як у торговому, так і ку­ль­ту­р­ному відношенні. Давньо-бул­гарські літописи розповідають і про наявність в на­ших краях кількох таможень. 

   Можливо, місто-фортеця В’єхань і було однією з таможень – перепусткою із сіверських земель в пере­яславські. Якщо річка Терн, а в ті часи ще мабуть В’єхань, була судноплавною, то це цілком імовірно. Однак ті часи залишились у далекому минулому і встановити істину нині майже неможливо.